Історія с. Синьки

 

УРЯДОВІ РЕСУРСИ:
Верховна Рада України

Сайт Кабінету Міністрів України

Президенський кадровий резерв

ОБЛАСТНІ РЕСУРСИ:
Кіровоградська обласна рада

Кіровоградська обласна державна адміністрація

РАЙОННІ РЕСУРСИ:

Благовіщенська районна державна адміністрація

Погода
Благовіщенська районна рада
м. Благовіщенське, вул. Героїв України 72
тел:2-29-66, тел/факс:2-22-60
e-mail: rayonaradaul@ukr.net

На Правобережній Україні в південно-західній частині, між річками Південний Буг та Дніпро, на стику двох областей (Черкась­кої і Кіровоградської). Землі територіальної громади межують із землями:

  • з південної сторони – з Велико троянівсь- кою територіальною громадою;
  • зі східної сторони – з Грузьківською те­риторіальною громадою Голованівського району;
  • з північної сторони – з Ладажинською те­риторіальною громадою Уманського району Черкаської області;
  • із західної сторони – з Вільхівською тери­торіальною громадою.

Синьки знаходиться на відстані від райце¬нтру м. Ульянова на віддалі 20 км.
Площа населеного пункту:
Всього земель, які входять до адміністра¬тивно-територіальної громади складає 5107 га, в т.ч. в межах населеного пункту – 806, 9 га.
Станом на 1.07.2007 року населення стано¬вить – 1087 чол., в т.ч.
Працездатного населення – 511 чол., пенсіонерів – 420 чол.
Село розмістилось на рівній місцевості, спочатку це були окремі хутірці, які чумки називали Синіми, звідай й пішла назва села – Синьки.
Село було засноване на землях графа Потоцького .
Колись у цій місцевості був безкрайній степ. В ньому водилися – орли, дрохви, дикі кози, свині вовки. Сюди, в дрімучий степ забрів мисливець.
Йому сподобалась багата, ніким не зачепле¬на місцевість. Мисливець повідомив про це своїх товаришів і згодом появилися перші по¬селення, що повели осіле життя, звідси і пішло прізвище – Осадчий. Спочатку на нинішній те¬риторії села було лише кілька хутірців. Побли¬зу них проходив чумацький шлях. Зупинилися чумаки і вдивилися в поселення, що здалеку бриніло синявою степових квітів. «Хай будуть Сині», – назвали вони, а дальше ці хутірці злилися в одне велике село Синьки.
Про це говорить архівний документ: “Синьки расположено на границе с Уманским уездом Киевской губернии при однои¬менном незначительном ручье Синька, кото¬рая впадает в селение В-Трояни. Совершен¬но ровная местность, занимаемая приходом почти безводная: несколько колодцев в селе служат резервуарами и для пойла скота, и для стирки белья, последнее обстоятельство служит причиной распространения среди населения разных болезней. Почва – глубо¬кий чорнозем. Ближайшая железно-дорож¬ная станция – Бершадо-Уст пути «Грушка» в десяти верстах.
Село раскинуто на пространстве в 6-7 верств. По расказам старожилов оно образовалось из отдельных хуторов, которые називались «Си¬ними хуторами». (Труд Подольского епархи-ального историко-статистического комитета).
Спочатку населення жило в землянках, а потім будували дерев’яні хати в зруб. Ще й сьогодні можна побачити в селі хатинки, яким більше 200 років, а поруч з ними кра¬суються просторі будинки.
Населення займалося обробітком землі, скотарством, рибальством, бортництвом, гончарством.
Згодом польські пани зі своїм військом за¬гарбували українські землі. Землі Синьок розділили: Потоцькі, Яроцькі, Драгомановські.
Не приніс селянам омріяних сподівань про землю указ 1861 р.
Росла хвиля невдоволення царським уря¬дом. Мали місце сміливі виступи селян (А. Головерда, М. Лавриняк, Д. Кобзар, І. Куче¬ренко).
Першу звістку про революцію принесли односельчани: С. Оляніцький, Ф. Ошурко, В. Нижник. По всій країні утверджувалася нова влада, дійшла вона і до Синьок.
Чварам за землю поклав кінець приїзд, в село Г.І. Петровського в 1925 р.
З приходом до влади більшовиків організу¬вався перший революційний комітет, голо¬вою якого було обрано Лазаря Кимберського. Було роздано селянам землю.
В 1928 р. організувався перший колгосп. Головою був 25-тисячник Гуштейн
В 1932 р. було утворено 7 господарств.
Першими трактористами були: М. Веровенко, М. Сандецький (нагороджений орде¬ном Леніна), М. Ролінський, П.Кобзар, К. Кулаковський, М. Лавреняк, Я. Нагирняк, Т. Кулаковський та інші.
Першими шоферами були: Т.М.Мельничук, Галак і інші.
Самовідданих трудівниць знає село: К.Прилуку, Я. Пвторак, Н. Пісецьку, М.Коб¬зар, В. Ковалішину, І. Кучмій, Я. Головерда.
Самовіддану працю на колгоспних ланах було відзначено поїздкою на с/г виставку в Москву – Нижник В.П., На гірняк Г., Мос¬каленко М., Івахнюк М., Починок Я..
Пережило село дні фашистської навали, із 890 чол. Не повернулося з фронту 418 чол. Повністю знищені сім’ї євреїв Шермана, Ап¬текаря.
Багато праці для піднесення сільського господарства доклали: А.С. Маланіч, А.А. Кучеренко, П.І. Шарандак – голови кол¬госпів, П.Д. Безклубний, П.С. Мусатенко, – голови сільських рад, Н.К. Мусатенко – зо¬отехнік, кавалер Ордена Леніна, І.І. Фіщенко – комбайнер, кавалер Ордена Леніна, М.Г. Гриценко – бригадир рільничої бригади, ка¬валер Ордена Трудового Червоного Прапора, Ф.А. Форосенко – бригадир рільничої бри¬гади.
Пам’ятають жителі села працівників: Деундяк Л.В.- медпрацівник, Кучеренко Л.Л.- медпрацівник, СД. Вигнаний – директор школи, Л.Г. Івашкевич – вчитель В.О. Івашкевич – вчителька, Л.П. Кучмій – вчителька, Н.Г. Деундяк – вчителька.
Багато праці для справи піднесення села віддають: O.A. Паламарчук – директор СТОВ “Родина” А. О. Семенченко – директор школи Н.І. Кучмій – медпрацівник, О.В. Мусатенко – завідуюча дитячим садком, В.М. Поплавський – підприємець. Село виховало зем¬ляків, якими можна пишатися: Попович O.A. – військовий (трагічно загинув в Афганістані під час виконання інтернаціонального обов’язку), Томашевський В.А. – суддя,
Ясельський M.- начальник УМВС України Херсонської області.