Історія с. Йосипівка | Офіційний сайт Благовіщенської районної ради Кіровоградської області
 
 

Історія с. Йосипівка

 

УРЯДОВІ РЕСУРСИ:
Верховна Рада України

Сайт Кабінету Міністрів України

Президенський кадровий резерв

ОБЛАСТНІ РЕСУРСИ:
Кіровоградська обласна рада

Кіровоградська обласна державна адміністрація

РАЙОННІ РЕСУРСИ:

Благовіщенська районна державна адміністрація

Погода
Благовіщенська районна рада
м. Благовіщенське, вул. Героїв України 72
тел:2-29-66, тел/факс:2-22-60
e-mail: rayonaradaul@ukr.net

Де ланів пшениця колоситься,
Протікає річечка Синиця,
І дорога в’ється, наче змійка –
Це моя рідненька Йосипівка.

В. Пасека

Село Йосипівка знаходиться у південно-західній частині Кіровоградської області за 3 км. на північ від районного центру та 189 км. від обласного центру.
Село розташоване на річці Синиця, яка впадає у річку Південний Буг нижче села Сабатинівка. Річка ж бере початок у селі Синиця Черкаської області, від чого й походить її назва.
Межує з селами: Великі Трояни (північ), Мечиславка (захід), Грушка (схід), м. Ульяновка (південь). Відстань до сусідніх сіл – 2 – 2,5 км.
Місцевість відкрита.
Клімат місцевості – помірно – континентальний.
Поверхня хвиляста, порізана ярами, ґрунти переважно чорноземи.
Корисні копалини на території села – жовта та біла глина, пісок, граніт.
Основне населення – українці.
Основне заняття населення – землеробство, тваринництво, садівництво, рибальство.
Транспортне сполучення: за 1,5 км. від села – автомагістраль Київ – Одеса. Через село курсують транзитні автобуси до міст: Києва, Одеси, Кіровограда, Умані, Миколаєва, Херсона, Чернігова, Вінниці.
Село Йосипівка (до 1945 року Юзефівка) засноване у 17 столітті (відомостей про точний рік заснування не віднайдено). Розділене навпіл річкою Синиця. Лівобережна (найдавніша) частина села дістала назву Попелівка від першого поселенця на ім’я Попіль. На місці теперішнього села Мечиславка були левади юзефівських селян, які належали графу Мечиславу Потоцькому. Вони були поділені на економії, до яких входило по кілька хуторів. Економією, до якої належав хутір Попеля, управляв поляк Юзеф. Від його імені й пішла перша назва села Юзефівка.
За розпорядженням графа Потоцького невдовзі річку загатили і збудували перший дерев’яний млин.
Село розширювалося. З’явилися поселенці й на правому березі річки Синиці. Найпершими осіли Балани, від яких пішла назва другої частини села – Баланівка.
У 1872 році розпочалося будівництво цукрового заводу. Будували його на, так званих грушанських землях, між Юзефівкою і Шамраївкою. Працювати сюди почали приходити селяни з різних земель, внаслідок чого збільшилося населення Юзефівки. Основними заробітками селян була плата за роботу на цукрових плантаціях та на цукрозаводі. У 1894 році розпочалося будівництво залізниці – вузькоколійки. Багато юзефівців стали працювати й там.

Перша церква у Юзефівці з’явилася у 1767 році. Дерев’яну однокупольну споруду побудували самі селяни на свої ж кошти. Церкву освятили на честь святого Архістратига Михаїла. Через століття храм капітально відремонтували, добудувавши бокові споруди. У 70-х роках ХVІІІ ст. граф Потоцький зробив щедрий дар селянам, виділивши 10 тисяч карбованців на побудову нової церкви. У 1900 році розпочалося будівництво храму. Стару ж церкву продали до сусіднього Голо-ванівського району. Велика новозбудована церква мала міцну бетонну основу, гарний купол, каплицю та дзвіницю. Церковну територію обгородили кованою металевою огорожею, яка збереглася й до сьогодні. По закінченню Великої Вітчизняної війни церкву передали під сільський клуб та через три роки там відновилися Служби Божі. Простояв сільський храм до 70-х років, але за наказом тодішньої влади його було зруйновано. Залишилася лише огорожа. Тепер на місці церкви побудовано двоповерховий торгівельний комплекс.
Гарна сучасна церква у селі з’явилася у 2003 році. Вона стала окрасою Йосипівки. Храм побудували на кошти відомого підприємця, уродженця нашого села Анатолія Павловича Цикалюка, тодішніх народних депутатів – земляків М.М.Поплавського та В.М.Червонія (нині покійного). Допомогу в будівництві надавав і голова місцевого ФГ П.Ф.Мельник.
20 листопада 2003 року відбулося освячення Престолу та Храму Святого Архістратига Михаїла, де святкову літургію провів Святіший Патріарх Української православної церкви Київського Патріархату Філарет. За вагомий внесок у розвиток духовності Патріарх Київський і Всія Руси – України Філарет нагородив меценатів А.П.Цикалюка, М.М.Поплавського, В.М.Червонія орденами Архістратига Михаїла.
Служби Божі у храмі проводить Протоієрей Української православної церкви Київського Патріархату отець Василь (Кутний Василь Петрович).

При тодішній церкві відкрилася перша церковно – приходська школа, яка підпорядковувалася священнику, мала три класи і діяла на кошти церковної парафії. У 1912 році відкрилася міністерська школа з чотирма класами, а роком пізніше – земська школа, в якій навчались виключно хлопчики.

Перша хата – читальня у селі відкрилася у 1925 році, а через рік селяни раділи появі нового клубу, де почали демонструватися “німі” кінофільми. Працював і магазин, у якому промислові товари можна було отримати взамін на зерно.

У 1927 році в Юзефівці організувався гурток по спільному обробітку землі, до якого входили 27 бідних господарств. Згодом гурток переріс у першу артіль “Жовтень”. Роком пізніше з’явилося ще п’ять артілей, у кожній з яких було по два з половиною десятки коней, однокорпусні плуги, дерев’яні борони, сівалки. Тоді ж з’явився й перший трактор “Форд”.
У 1932-му році п’ять артілей об’єднались у два колгоспи. Землі одного з них знаходилися у лівій частині села, іншого – на правій. Незабаром на правобережній частині утворилася ще одна артіль ім. Постишева, яка через два роки приєдналася до лівобережного колгоспу. Селяни почали здобувати перші перемоги за високі врожаї. Фросина Гаврилюк одержала по 500 центнерів з гектара цукрового буряка, за що першою у селі була нагороджена Орденом Трудового Червоного Прапора.

Цього ж року церковно-приходська, земська і міністерська школи об’єдналися в одну – початкову, а згодом відкрилася перша школа – семирічка.
Першою медсестрою Марією Дворяніновою стала надаватися селянам кваліфікована медична допомога.
У селі з’явилися перші дитячі ясла.

1932 – 1933 роки – найстрашніша сторінка українського літопису. Голодомор, голодний мор ні в чому не винних людей. З голоду пухли і вмирали дорослі і діти, часто цілими родинами. Люди бродили в пошуках чогось їстівного, поїдаючи все, що потрапляло під руки. Похоронні команди вивозили померлих і заривали в землю без трун і церемоній. Скільки померло за ці неповні два роки невідомо, бо записи в господарських книгах велися абияк, часто записували лише ім’я господаря та цифру померлих у родині, а то й зовсім не було жодних записів. Державна статистика була вкрай спотворена, результати перепису кінця 30-х років повністю знищені.
На превеликий жаль, у історії нашого села відомості про ці важкі роки майже не збереглися.
Внаслідок пошукових робіт вдалося відновити лише невеличкий список односельчан – жертв Голодомору 1932-33 рр. Також не встановлені на території сільської ради і місця захоронення померлих від голоду селян.
24 листопада 2007 року на сільському кладовищі встановлено пам’ятний знак (символічний хрест) жертвам Голодомору 1932 – 1933 років.

Нове страшне горе на селян чекало у 1941-му. Першого серпня 1941-го року Юзефівку окупував німецький ворог. Перестала працювати школа, кабінети якої вщент засипали зерном для відправки до Німеччини.
Жителі села вели активну підпільну боротьбу проти гітлерівців. Створивши підпільну групу, вони розповсюджували зведення інформбюро, встановлювали зв’язки з партизанськими загонами. Декілька з цих безстрашних месників загинуло від рук поліцаїв.
148 юнаків і дівчат з села вивезли на примусові роботи до ворожої країни.
212 жителів села загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни.
12 березня 1944 року Юзефівку звільнили від німецьких окупантів.
У 1945-му село перейменували на Йосипівку, бо польське ім’я Юзеф українською звучить Йосип.

1950 рік – два колгоспи об’єдналися в один імені Сталіна, з двома рільничими бригадами.
1951 рік – школу – семирічку реорганізовано у середню. Через чотири роки її було переведено в одинадцятирічку з виробничим навчанням.
1959 рік – колгосп “Комінтерн” (с. Мечиславка) об’єднано з колгоспом ім. Сталіна (с. Йосипівка). Новоутвореному колгоспові дали назву “Росія”. Загальна площа земельних угідь – 4130 га.
Колгосп “Росія” мав прибуткову тваринницьку ферму з середнім щорічним доходом 28062 крб., свинокомплекс з доходом 72090 крб., пташник, пасіку, 111-ти гектарний сад, виноградник, п’ять зарибнених ставків, площею 25 га.
Через рік колгосп “Росія” став мільйонером з прибутком у 7 мільйонів крб.

Водночас з об’єднанням колгоспів відбулося об’єднання Мечиславської та Йосипівської сільрад в одну з центром у селі Йосипівка.
Село мало власну електростанцію, млин. Усі будинки колгоспників радіофіковано, електрифіковано частину села, кожен сільський двір отримував періодику.

1961 рік – у селі відчинив свої двері новий будинок культури з глядацькою залою на 400 місць. На другому поверсі розташувалась бібліотека, яка в 1958 році була переведена з приклубної у сільську.
1970 рік – в експлуатацію здали приміщення загальноосвітньої школи, приміщення сільської ради, а згодом дитячий садок “Україночка” та приміщення сільського медичного пункту.
На честь 25-річчя Перемоги у селі споруджено Обеліск Слави і пам’ятник воїну – визволителю. На стіні Обеліску викарбувано імена загиблих односельчан. У підніжжя бронзового воїна – плита з іменами п’ятьох бійців і ще п’ятьох невідомих, полеглих у боях за визволення нашого села.
На сільському кладовищі дві могили невідомих солдат.
Шанують йосипівчани пам’ять про загиблого 1987 року у Афганістані воїна – інтернаціоналіста Мемрука Сергія Володимировича.

ГОРДІСТЬ НАШОГО СЕЛА

В книгу історії села записані імена односельчан, удостоєних високих урядових нагород.
Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені:
колишній голова сільської ради Білоконь М.О., завідуючий м/т фермою Дячок Р.Л., садівник Русавський Г.М.;
Орденом Леніна нагороджено доярку Гецман В.Т., бригадира рільників Савранчука В.П., ланкових Кулик М.О., Бондаренко Я.П., колгоспника Козака Я.С..
Двома Орденами Леніна нагороджено тодішнього голову колгоспу Томашевського В.М.

Герой Радянського Союзу – КУЛИК ЙОСИП ОПАНАСОВИЧГерой Радянського Союзу – КУЛИК ЙОСИП ОПАНАСОВИЧ.
Гвардії старший лейтенант, командир роти 77-го окремого штурмового інженерно – саперної Рава – Руської бригади РГК.
Народився 8 березня 1912 року у селі Йосипівка Ульяновського району в селянській сім’ї. У селі закінчив п’ять класів, працював у колгоспі. У червні 1941-то року призваний до лав Радянської Армії, Закінчивши саперні курси в Житомирі, був направлений командувати взводом. Воював на Південно – Західному, Південному, Північно – Кавказькому та І-му Українському фронтах. На фронті був важко поранений і двічі контужений. Разом зі своїми саперами забезпечив форсування рік Дону, Дніпра, Вісли, Бугу, Одеру. Особливо відзначився в липні 1944-го на Віслі, де керував десантною переправою. Півтори доби під мінометним обстрілом і кулеметним вогнем переправляв на лівий берег ріки наступаючі підрозділи.
Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP від 23 вересня 1944 року гвардії старший лейтенант
Кулик Йосип Опанасович удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Відзначений також орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки. Після демобілізації повернувся до рідного села, ставши директором тваринницького відгодівельного радгоспу, потім головою сільської ради в Ульяновському районі. З 1954-го року проживав у м. Йошкар – Олі.

Герой Соціалістичної Праці – МУЗИКА ЛЮДМИЛА АНАНІЇВНАГерой Соціалістичної Праці – МУЗИКА ЛЮДМИЛА АНАНІЇВНА.
Народилася 17 лютого 1937 року в селі Йосипівка. Після закінчення семирічки (1953р.) пішла працювати в колгосп дояркою.
1958р. – удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.
1966р. –закінчила Олександрійський сільськогосподарський технікум, здобувши спеціальність зоотехніка.
1962 – 1966 роки – депутат Верховної Ради СРСР.
З 1967-го року – зоотехнік, завідуюча молочно – товарною фермою колгоспу “Росія”.
Нагороджена орденом Леніна, медаллю “за трудову відзнаку”.

ПОЕТИЧНІ РЯДКИ ПРО РІДНЕ СЕЛО

На берегах Синиці, яка в долинах в’ється
Стоїть село чудове, що Йосипівка зветься.
Воно таке прекрасне, живуть тут гарні люди,
Довкола сміх дитячий, лунає пісня всюди.
Кудись веде дорога, що, ніби стрічка в’ється,
Це – до порогу школи, де дітвора сміється.
А інша – ген на пагорб, де церква височіє,
Своїми куполами у небесах ясніє.
Сміється небо чисте і сонечко ласкаве,
Нам добре всім живеться, бо все таке цікаве.
Неначе наречені, хати в вишневім цвіті.
Село у нас найкраще, бо найрідніше в світі.

Ольга Мельник (учитель з/о школи)

*** *** ***

Йосипівко, рідний краю!
Не любити тебе не сила.
Тут я кожен куточок знаю –
Півстоліття в селі я прожила.
Тихенька річка Синиця
В’ється стрічкою голубою.
На пагорбі церква іскриться,
До школи діти біжать юрбою.
Будинок культури у парку,
Пам’ятник воїнам стоїть,
Де на стіні мармуровій
Читаєш прізвища – пам’ять століть.
У центрі бар і магазини,
Широкі вулиці і чепурні хати.
Поїдь до міста чи в дальні країни,
Краси такої не побачиш ти.
Життя триває й загадкова доля
Куди завгодно спрямує твій путь.
Повертатись в село – це твоя воля,
Але знай, що тебе тут чекають завжди

Валентина Мельник (учитель з/о школи)