Історія с. Грушка

Історію села Грушка хочеться розпочати словами нашого односельця – поета Василя Миколайовича Радовинчика (Подолян):

В ті далекі часи тут степи полинами шуміли,
Суховії гуляли й високо кружляли орли,
В ті далекі часи тут обози чумацькі ходили
І простором широким їх пісні над віками пливли,

Там долина широкая,
В ній криниця глибокая,
Росте груша над криницею,
Пригощає всіх водицею.
Завертайте, завертайте,
Пасіть волів, спочивайте.

Повідали вони,як чумак в степу заблудився,
Як знайшов джерело, що бриніло ледь-ледь, з-під землі,
Як криницю копав і як перший водиці напився,
І як грушу садив – знаєм всі ми про це у селі.

Вже багато води утекло з джерела, із криниці,
Народилось село на тім місці, де груша росла.
На чумацькім шляху йому світять щасливі зірниці,
А козацькому роду світла доля до хати прийшла.

Ту грушку-дичку відкрили давні подорожні – чумаки, які возили з Криму сіль у найскрутніші для України години. Біля тієї груші вони робили свої привали, ховалися від сонця в тіні її розкішної крони, попивали воду з джерела,
яке било в кількох кроках від річки, смакували грушами та наспівували пісень.

Хтось підприємливий одразу збудував хатину і відкрив майстерню із ремонту возів, інший наставив бортні та привабив рої бджіл, а потім варив медовуху і заробляв копійку. Отак створився невеликий хутірець.
У 1709 році, коли Петро І розіп’яв і спалив Батурин, зруйнував Запорізьку Січ, а Гетьман Мазепа зазнав поразки у війні за вільну Україну, сюди прибилося 12 козаків, як апостолів. Один був із цих країв, він і запропонував поселитися побратимам на вільних благодатних землях біля груші.

Були серед козаків і одружені, навіть з дітьми. Спочатку збудували землянки, а потім – хати, і постало село, яке з любов’ю нарекли – Грушка.

За іншими переказами, серед тих дванадцяти козаків був один па прізвисько Груша, і село, нібито, назване на честь цього сміливого та мудрого воїна, який загинув у бою з татарами, захищаючи від них рідний край. Цілком можливо, що саме так і було, адже знаємо, що нашому народові не раз доводилося ставати на оборону своїх рубежів від татарів та турків.

Земля ця справді благословенна – розлогі долини та степи для пасовищ, широкі поля до метра в глибину родючого чорнозему, джерельна вода й віковічний Голочанський ліс, який, ніби стіною, прикривав село зі сходу від ворога.

Ми дуже мало знаємо, що було тієї пори на наших землях. Про те, як жилося українцям того часу, маємо чимало літописних свідчень. Навіть самі поляки писали про звірства своїх співвітчизників.
Особливою люттю орендарі-лихварі відзначалися на Уманщині, тому й недивно, що саме тут вибухнуло одне з найбільших на Правобережній Україні селянське повстання (1734-1768 р.р.), відоме під назвою Гайдамацький рух. Повстання не обійшло і Грушку.

Після придушення повстання, Поділля перейшло під зверхність Росії, хоча села і люди продовжували перебува-ти у володінні графа, поляка, генерал-аншефа російської армії Станіслава Фелікса Щесного Потоцького.
Історія радянського періоду змальовувала С. Потоцького як людину, яка думала лише про власне збагачення і дерла останнє з селян. Сьогодні ж багато істориків відзна-чають, що це зовсім не відповідає дійсності: поміщик Потоцький «чесно турбувався про васалів, споруджував православні храми нарівні з костьолами, стимулював людове самоврядування, застосовував агрономічні та зоотехнічні рекомендації, налагоджував фабричне виробництво, панщину скоротив до 36 днів на рік».

Після смерті графа С. Потоцького у 1805 році Грушка залишилася в спадок його синові від другого шлюбу з грекинею Софією де Челіче п’ятирічному Мичиславу (після приєднання до православ’я – Михайло). М. Потоцький мав два маєтки – Тульчинський і Вільховацький. До Вільховацького маєтку входили села Грушка і Станіславчик (саме так записано в документах село Станіславове).

22 липня 1849 року М. Потоцький ще за 11 років до офіційного проголошення відміни кріпосного права в царській Росії уклав договір з селянами своїх маєтків про звільнення їх із кріпосного стану і переведення в стан зобов’язаних. Договір вступив у дію в січні1850 року.
Як тільки поселення розросталося на сотню-дві дворів, люди обов’язково прагнули збудувати в селі церкву. Це було ознакою, що тут вже є самодостатня громада, яка шанує древні звичаї і традиції, яка, зрештою, шанує себе і горда за свій людський рід.

Точних даних про спорудження першої в Грушці церкви немає, але: «в архівних записах знайдено, що сільський храм «Покрова» дерев’яний на кам’яній основі, з дзвіницею, покритий жерстю, збудований 1865 році.
А проте, що в Грушці була досить сильна церковна громада, говорить такий факт: під кінець ХІХ століття місцева церква володіла 132 десятинами 1552кв. саженями орної землі.

Після реформи 1861 року село почало занепадати. Селянин, нібито, отримав більше прав і чималу ділянку землі у свою власність. Але обробити майже 6 гектарів землі, навіть сьогодні не кожній сім’ї під силу.
Демографічний спад тривав до 1870 року, поки графиня Марія Болеславівна Строганова ( племінниця М.Потоцького) в кількох кілометрах від села на березі річки Синиці не розпочала будівництво Грушківського цукрового заводу.

Будівництво заводу та інших об’єктів, а також вирощування цукрових буряків сприяло стрімкому приросту населення. У 1893 році в Грушці проживало 1650 жителів, а в 1901 році в Грушці проживало 2035 жителів.
У 1892 році поблизу цукрового заводу було споруджено невелику залізничну станцію «Грушка», перший поїзд через яку пройшов восени1894 року. Спорудження заводу і залізниці сприяло економічному зростанню краю, розробки цукрозаводу зафіксовано і відкриття в Грушці церковно-приходської школи ( 1873р.). Тоді ж навколо заводу почало зароджуватися нове селище, майбутній райцентр з такою ж назвою, як і село Грушка.

Про освітній і культурний рівень селян на початку XX століття і взагалі про ситуацію на селі маємо цікавий лист з Грушки , який опублікувала київська газета «Рада» ( на жаль, без підпису автора):

СЕЛЯНСЬКА ТЕМНОТА

Село наше велике, більше 3000 людності. На селі є дві школи: церковно – парафіяльна та міністерська. Учнів більше 100. Багато блукає поза стінами. Є в нас цукровий завод. Навкруги села економії, так що заробітки для селян є….

Перша світова війна і так звана Велика Жовтнева соціалістична революція, а потім громадянська війна були важким тягарем для наших селян. Село мало поставляти на фронт продукти, хліб і своїх синів у солдати. Черговий занепад був найболючішим. Кілька років у селі, по суті, не було ніякої влади. Селянина грабували, били, принижували, але він жив і боровся. Часто помилявся , пристаючи на ту чи іншу сторону, бо хіба можна було розібратися: всі йшли з гарними гаслами, всі обіцяли золоті гори.

Починаючи від 1 березня 1923 року за новим адміністративно територіальним устроєм Грушка залишалася в складі Данилобалківської волості, але вже не Подільської губернії, а Первомайського округу Одеської губернії. 15 вересня 1930 року округи були ліквідовані, а в березні 1932-го в Україні було створено 5 областей, в тому числі Одеську із 4 містами обласного підпорядкування (Одеса, Кіровоград, Миколаїв, Херсон) та 46 районів, серед них і Грушківський, який обєднав у собі три колишні волості – Даниловобалківську, Велико-Троянівську і Йозефпольську. Селище Грушка стає центром району, до якого за результатами Всесоюзного перепису населення 1926року входило 14347 господарств всього населення 59379.

Лише в травні 1949 року, коли навколо цукрового заводу розрослося чимале селище Ульяновка і були споруджені необхідні адміністративні приміщення, район перейменували на Ульяновський, як, втім, і завод, який до цього також називався Грушківським.

Не оминуло наше село голод 1932-33 рорів та Велика Вітчизняна війна 1941-1945 року.480 місцевих жителів брали участьу цій війні, 217 з них загинули. За мужність і хоробрістьу боротьбі проти фашиських окупантів 227 грушан нагороджені орденами і медалями.Виходець із села Грушка генерал-майор Логвин Данилович Червоній та виходець села Станіславове яке підпорядковане до Грушківської сільської ради Дмитро Онуфрійович Яремчук стали Героями Радянського Союзу. Зруйноване господарство піднімали в основному жінки, старі та діти. Не маючи жодних прав ( ні на паспорт, ні на справедливий захист) наші односельці продовжували трудитись на колгоспній землі,народжувати працьовитих та талановитих дітей.

Сотні вихідців із Грушки закінчили вищі навчальні заклади, стали лікарями , вчителями, інженерами,військовими. Тут народилися член Спілки письменників України, літературний критик Микола Равлюк, професор Київського медінституту, доктор медичних наук Борис Черпак , професор Одеського медінституту, доктор медичних наук Володимир Напханюк , доктор технічних наук, професор фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України Володимир Гаврелюк , доцент Київського національного Університету культури і мистецтва, кандидат філологічних наук Антоніна Гурбанська…

Грушани завжди прагнули жити заможно, невтомно примножуючи кращі здобутки своїх пращурів та дідів. Їм вдалося створити одне з найкращих сіл району. Особливо пишаються пам’ятником Тарасові Шевченку ( скульптор Фішер) який було встановлено в 1972 році на кошти колгоспу імені Шевченка при вїзді в село. Подібного пам’ятника немає не те що жодне інше село в області, а й жоден райцентр. Окрім цього , в 60-80 роках було реконструйовано Будинок культури, збудовано триповерхову школу, адміністративний будинок колгоспної контори та сільської ради, двоповерховий дитячий садок «Теремок» один з кращих в області фельшерсько-акушерський пункт, монумент загиблим воїнам-односель-цям у Велику Вітчизняну війну, заасфальтовано всі дороги.

Більше сотні грушан нагороджені трудовими нагородами колишнього СРСР – це механізатори , доярки, ланкові, бригадири, голови колгоспу. Влада не могла не відзначити заслуг селян , які домоглися найвищих врожаїв сільсько-господарських культур та високих надоїв. Саме завдяки їх зусиллям в Грушці було створене показове господарствоімені Шевченка, на базі якого відбувалися навіть респуб-ліканські семінари.

Із 1991 року, коли Україна проголосила незалежність, у Грушці багато чого змінилося. Сьогодні на місці одного колгоспу створено: ТОВ «Шевченка», МПП «Тарас», 10 фермерських господарств.