Історія с. Данилова-Балка

Для нас рідне село – це батьківський поріг, стежини, струнка тополя, барвінок, який ніжно стелиться по садочку. Для нас воно рідне так, як ми тут народилися і виросли, де минають найкращі роки нашого життя.

Наше мальовниче село Данилова Балка розкинулось на схилах невеликої степової балки, посередині якої протікає маловодний струмок, який немає назви.

Відстань від села до райцентру м.Ульяновка –9 км, до обласного центру м.Кіровоград –220 км. Біля самого села із східної сторони проходить автомобільна траса Київ – Одеса.

В далекому минулому на місці села була стоянка найдавніших людей. Досліджено  поселення трипільської культури (ІУ тисячоліття до н.е.), поселення та могильник черняхівської культури, на якому виявлено 9 поховань. Про це свідчать знайдені уламки  кам’яних знарядь.

Із переказів старожилів встановлено, що сучасне село виникло на початку ХVІІІ століття. Українське населення під владою польських феодалів терпіло надзвичайно важкий гніт. Єдиний  сміливий вихід селяни вбачали у втечі  від польського гніту в напрямі на схід до запорізьких козаків.

Багато селян не доходили до Дніпра, а залишалися в степу, де мало хто ходив і їздив. Тут вони знаходили собі притулок недалеко від річок, поселялись і ставали вільними. Таким сміливим утікачем і був перший поселенець нашого села, який побудував собі хатину біля джерела і струмка в північно-східній частині балки. Житло важко було побачити, навколо розкинулись неосяжні степи, на яких росли чагарники і трави вище зросту людини. Згодом він привів сюди рідних і знайомих і число хатинок збільшувалося вздовж струмка. Довгий час село називали Куцою Балкою. Але чому саме Куцою Балкою, невідомо. Можливо через перебування неподалік  від нашого  населеного пункту козака Куцого.

З історії нам відомо, що місцевість степів вабила людей сміливих (козаків). Чимало цих благодатних місць було  розташовано на мальовничих берегах Південного Бугу, Синюхи, Інгульця. На території області у ті часи існували поселення, на місці яких розташувались сучасні міста,  містечка, села. Про можливість заснування  села козаками можуть свідчити дуже  схожі насипи на козацькі  могили, які  розташовувались на підвищені, і слугували для спостереження за певною територією.  Також про це свідчить існування в минулому дерев’яної каплиці-церкви освяченої іменем козацького покровителя Архистратига  Михайла.

Перша письмова згадка про село відноситься до 1780 року, пов’язана вона із церковними справами. Відомо нам стало із архівних документів, а саме із «Трудов Камянець-Подольского епархиально-статистического комитета» 1900 року. З 1900 року все частіше почали вживати назву Данилова Балка, яка збереглася за селом і до цього часу.

Значні для села історичні події

Важливою датою в історії нашого населеного пункту став 1820рік, було почато будівництво нової кам’яної церкви, будівництво якої було завершено в 1830 році і освячена в ім’я святого Архистратига Михайла.

В 1858 році змінюється власник нашого села. Село стало володінням графині Марії Болеславівни Строгонової.

В 1875 році Данилову Балку придбало удільне відомство, яке здало в оренду поміщикові Кашировському, а потім Вольському.

В 1887 році наш населений пункт стає волосним центром. Входило село до складу Балтського повіту. Влада мало дбала про розвиток освіти і культури. Перші відомості про школу належать до 1861 року, коли в селі відкрита школа. Число учнів становило  9 хлопчиків і 3 дівчинки. Навчав дітей Нідзельський під наглядом священика. Згідно із положенням від 26 травня  1869 року у  волосному центрі в 1875 році відкрито однокласне народне училище. Учителем був Василь Стаднюк. Навчалося 72 хлопчики.

Революція 1905-1907 років знайшла свій відгук і серед жителів села Данилова Балка. Відбувались селянські заворушення, в маєтку поміщика Вольського селяни припинили роботу. Причиною послужило те, що управитель побив на полі селянина.

З приводу повалення  царизму в 1917 році в селі відбулася маніфестація на зборах, на зборах було обрано сільський комітет.

В жовтні-листопаді 1920 року в селі було утворено першу комуністичну ячейку, головою було обрано Сокура Сергія Родіоновича, а секратерем –Жученка Пантелія Яковича.

В 1925 році в селі організовується лікнеп, розширюється початкова 4-х річна школа, яка в 1927 році стає семирічною, а 1930 року – трудовою. Відкрилися хати-читальні, сільбуд. При клубі створено музичний, хоровий і драматичний гуртки, бібліотеку, яка обслуговувала 700 читачів.

Навесні 1929 року організовано ТСОЗ. Це товариство стало основою створеної в 1930 році сільськогосподарської артілі імені 13- річчя Жовтня, яку очолив Панфіл Миронович Суботін. Через півроку організувався другий колгосп імені Червоної Армії, головою якого було обрано Ірину Кузьмівну Дмитришину.

В 1932 році відбулася важлива подія в селі: було створено Даниловобалківську МТС. Жителі села оволоділи спеціальностями трактористів, комбайнерів, слюсарів, ковалів.

У передвоєнні роки в Даниловій Балці працювали молокозавод, млин. Було відкрито почту, магазин, діяли лікарня, пологовий будинок, аптека. В 1935 році на базі семирічки було організовано десятирічку, яку в 1930 році відвідувало 400 дітей, де працювало 19 учителів.

Мирна творча праця людей була перервана 22 червня 1941 року нападом фашистської  Німеччини. Більше 600 односельчан із зброєю в руках захищали Батьківщину. 1 серпня 1941 року в село увірвалися фашисти, вони встановили режим терору і насильства. В перші місяці окупації розстріляли 29 жителів, на каторжні роботи було відправлено 96 юнаків і дівчат. Жителі села налагоджували зв’язки з партизанами, що діяли в Голованівському лісі, постачали народним месникам продовольство, одяг, відомості про ворога. Багато жителів пішли в партизанські загони. В їх числі було подружжя Драчуків. Пилип Тимофійович очолював групу в загоні «Південний», а його дружина Любов Фоківна, що залишилася в селі, була зв’язківцем. В одному  із боїв Пилип Тимофійович загинув. Фашистам  вдалось встановити місце перебування його дружини і схопити її. Нічого не довідавшись від неї про загін, гітлерівці 12 березня 1944 року розстріляли її.

За роки фашистської окупації вороги завдали селу величезних збитків. Вони спалили та зруйнували всі громадські споруди, десятки житлових будинків. 14-15 березня 1944 року війська 53-ої армії 2-го Українського фронту визволили наше село. В 1944 році відновили свою роботу: школа, лікарня, відділення зв’язку, бібліотека, ясла, олійня.

У 1955 році артілі Даниловобалківської сільської Ради злились в одне – колгосп імені Богдана Хмельницького.

Після реконструкції МТС у 1961 році створено Даниловобалківське відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки», яке допомагало навколишнім господарствам до 1996 року. Саме цього року  воно  було знищене вогнем.

У 1959 році в селі побудовано інтернат, два магазини, перукарню, кафе.

В 1968 році побудовано двохповерхову школу, яка функціонує і на сьогоднішній день, де навчається близько 200 учнів. В ній працює доброзичливий, професійний колектив вчителів.

В селі функціонує школа, лікарняна амбулаторія, будинок культури, олійня, магазини, донедавна функціонував  млин.

Життя продовжується. І, не дивлячись на проблеми,  які існують майже в усіх селах, наше село продовжує існувати і залишати слід в історії нашого району, області, держави.

Шановані земляки

Майже кожен житель нашого населеного пункту залишає слід в історії. Але  хотілося б відзначити вчинок подружжя Драчука Пилипа Тимофійовича та Любов Фоківни, які пішли в партизани.  Пилип Тимофійович  очолював групу в загоні «Південний», а його дружина Любов Фоківна, що залишилася в селі, була зв’язківцем. Вони намагалися допомогти знищити ворога, звільнити односельчан від гніту окупантів.  Пилип Тимофійович загинув в одному  із боїв, а Любов Фоківну розстріляли, а через кілька днів наше село було звільнено від окупантів.

Великий слід в історії розвитку села залишив Антон Пилипович Кравець. Він ріс в простій селянській родині колгоспника Кравця Пилипа. Був дуже дружелюбний. Навчався в Данилово-Балківській школі, яку успішно закінчив.

Серед його численних нагород, одержаних за бойові заслуги, є нагорода одержана в мирний час – звання Героя Соціалістичної Праці за внесок  в одержанні високих урожаїв сільськогосподарських культур.

Громада гордиться і іншими односельцями, які працювали в нашому колгоспі і добросовісно виконували свої обов’язки. Серед них є такі, що також одержали високі державні нагороди. Це Чопик Борис Степанович, Пилипенко Андрій Маркович, Томачинський Михайло Кирилович, Воронівський Аркадій Антонович, Звенигородська Лідія Михайлівна, Кравець Марфа, Касяненко Олена Філатівна.

Слід схилити голову перед подвигом Леоніда Володимировича Дмитришина. Будучи інвалідом  І групи, він не зламався, продовжує жити і творити свої чудові вірші. У 2004 році було видано його першу збірку віршів для дітей із чудовою назвою «Веселі ігри». Зараз готується до друку збірка, яку  з нетерпінням чекають односельчани.