Історична довідка м. Благовіщенське | Офіційний сайт Благовіщенської районної ради Кіровоградської області
 
 

Історична довідка м. Благовіщенське

 

УРЯДОВІ РЕСУРСИ:
Верховна Рада України

Сайт Кабінету Міністрів України

Президенський кадровий резерв

ОБЛАСТНІ РЕСУРСИ:
Кіровоградська обласна рада

Кіровоградська обласна державна адміністрація

РАЙОННІ РЕСУРСИ:

Благовіщенська районна державна адміністрація

Погода
Благовіщенська районна рада
м. Благовіщенське, вул. Героїв України 72
тел:2-29-66, тел/факс:2-22-60
e-mail: rayonaradaul@ukr.net

Поселення на місці сучасної Ульяновки засноване на початку 80-х років XIX ст. Восени 1870 року власниця землі поблизу села Грушки Балтського повіту княгиня Строганова уклала договір з чернігівським купцем Лукіним про спорудження цукрового заводу. Наприкінці 1872р., недобудоване підприємство було продано іноземним компаніям. Француз Буйсу за згодою княгині Строганової створив товариство Грушківського бурякоцукрового заводу з основним капіталом у 500 тис. крб.. Значна частина паїв цього товариства належала французьким, бельгійським і швейцарським компаніям  Зацікавлені в прибутках, нові власники частину обладнання завезли з-за кордону, і 10 грудня 1873 року Грушківський завод було введено в дію.

Одночасно з заводом зводилися водяний млин, винокурня, кілька допоміжних господарських будівель, а також 20 хат і дві казарми для робітників. Цукрові буряки для заводу постачали поміщики, які через Київську удільну контору орендували землі департаменту уділів. Крім того, у Грушківському маєтку товариство бурякоцукрозаводу також заорендувало 800 десятин землі, на якій вирощували цукрові буряки. Обробляли цю землю т.зв. Строковики безземельні або малоземельні селяни, завербовані з Чернігівської, Курської та ін. Губерній. Розміщали їх по економіях. Основне ядро працюючих становили робітники з різних місцевостей. На сезон цукроваріння сюди наймалися й бідняки з навколишніх сіл Грушки. Юзефового, Шамраївки та Мечиславки.

Незважаючи на великі капіталовкладення, цукровий завод не давав підприємцям бажаних прибутків. Тому 1879 року його рухоме майно було продано з торгів. Через три роки завод перейшов у відання Київської удільної контори, яка здала його в оренду німецьким підприємцям.

Зростання вивозу сільськогосподарської сировини спричинило будівництво вузькоколійної залізниці, що мала пролягти поблизу заводу. В 1892 році споруджено невелику залізничну станцію Грушка, перший поїзд через яку пройшов восени 1894 року. Прокладання залізниці сприяло розширенню виробництва на заводі. Кількість робітників збільшилася на 140 чоловік, а всього на заводі працювало 604 чоловіка.

Поступово розширювалося при заводське поселення. В офіційних документах 1893 року воно називалося висілком Грушківського цукрового заводу. Тут було 50 господарських і житлових будинків, мешкало 200 чоловік. Приймальна палата не могла подати медичну допомогу всім робітникам і жителям виселка. Через відсутність профілактики інфекційних захворювань 1892 року в Грушці мали місце смертні випадки від холери. Тільки на початку XX ст.. відкрито фельдшерський пункт, на базі якого в 1904 році почала діяти лікарня.

Переважна більшість робітників не знала грамоти. Лише в 1900 році при заводі засновано трикласну церковнопарафіяльну школу.

Під час першої світової війни переважна більшість чоловіків із цукрозаводу була мобілізована в армію. Однак для того, щоб завод не знижував випуску продукції, адміністрація за домовленістю з подільським губернатором залишила на заводі найбільш кваліфікованих робітників.

В 1921 році на прохання робітників та службовців району Первомайський окружний земельний відділ виділив із земель державного фонду, які розташовані на правобережжі річки Синиці площу під індивідуальні садиби. 25 березня 1922 року під керівництвом землевпорядника Кіби Петра Федотовича було розміщено робітниче селище. Першими спорудили будинки робітники заводу. Парокінний Роман Йосипович, Струковський Степан Антонович, учитель Парокінний Василь Ілліч та інші. Робітниче селище було названо Благовіщенське.

В 1926 році на лівому березі річки Синиці теж було приступлено до розподілу державних земельних фондів під садиби робітникам і службовцям. Першими поселенцями тут були робітники заводу кочегар Білоконь Тарас Мефодійович (тому селище назвали Тарасівкою), різноробочі брати Софрон та Андрій Кулі ніч.

Обидва селища в адміністративному відношенні до 1932 року належали до Шамраївської сільради. В 1932 році селище було об’єднано і населений пункт названо – Ульяновка.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 травня 2016 року №1377-19 “Про перейменування окремих населених пунктів та районів” Ульяновський район перйменовано на Благовіщенський.